У контексті нещодавніх суперечок щодо мовної політики у війську, Микола Несенюк згадує про власний досвід служби в армії, де серед представників різних національностей спілкувалися кількома мовами. Він розповідає, що в його роті солдати спілкувалися грузинською, румунською, узбецькою, вірменською та українською. Проте, коли звучав наказ, усі виконували його однією загальною мовою, що забезпечувало ефективність і дисципліну.
Несенюк підкреслює, що це було елементарним порядком у війську, яке не могло дозволити собі безлад через мовні бар’єри. Навіть ті, хто не знав ворожої мови, з часом адаптувалися, як це сталося з його товаришами, які не мали жодного досвіду спілкування українською мовою.
Про це розповідає Рівне Today
«Не розумію, яке може бути “мовне питання” у наших Збройних Силах? Хіба є серед тих, хто там служить, хоча б хтось, хто не розуміє української? Тоді в чому проблема? Гадаю, що проблема у ворогах, які підкидають нам це “мовне питання”, а дехто на це купується і вступає у беззмістовну дискусію, якої взагалі не повинно бути», – зазначає він.
На думку автора, це питання актуальне не лише для військових, але й для суспільства в цілому, адже чомусь зосереджуються лише на одній мові, тоді як у країні є багато носіїв інших мов. Він вважає, що такі дискусії є небезпечними і відвертають від справжніх проблем.
