Світлана Мальчевська, учителька початкових класів Костопільського ліцею №1 ім. Шевченка, з 2015 року є парамедиком Української добровольчої армії. Її прагнення служити Україні стало закономірним продовженням родинних традицій: дідусь і бабуся Світлани були в УПА і за це відбували терміни у радянських в’язницях та на засланні. Батько, директор школи, сподівався, що донька стане вчителькою, хоча сама вона мріяла про кар’єру патологоанатома. Невідомо, як це прагнення перетвориться на реальність.
Про це розповідає Рівне Today
Шлях до війська
Не маючи медичної освіти, Світлана пройшла кілька курсів підготовки парамедиків та бойових медиків, отримала всі необхідні сертифікати і сьогодні виконує функції інструктора з тактичної медицини. З початком повномасштабного вторгнення, вона долучилася до добровольчого формування територіальної громади, працюючи на блокпосту.
«Я була медиком, але також займалася тактикою та проходила стрільби. Після півроку служби на блокпосту я вирішила, що більше не можу там залишатися, адже всі зрозуміли, що білоруси не наступатимуть», – поділилася вона.
Світлана штурмувала військкомат, поки не отримала повістку в червні 2023 року. Того дня, під дощем, її випускники прийшли її провести. Після проходження медкомісії, вона вирушила на полігон.
Враження з фронту
На полігоні, незнайома з командиром, Світлана показала свої сертифікати і висловила бажання служити в бойовій бригаді, але її не відпустили. Після серйозної травми спини, вона повернулася на полігон і змушена була знову проходити курси. Після завершення навчання, в листопаді 2024 року, Світлана приєдналася до 24 окремої механізованої бригади під Покровськом на Донеччині.
«Під Покровськом я працювала близько місяця, займалася евакуацією поранених. Ми часто потрапляли під обстріли. Найгірше, що мене переслідував запах гнилої мертвої плоті. Стоячи в “червоній” зоні, чекаєш на пораненого і відчуваєш цей їдкий запах», – розповідає медикиня.
«Навіть у деяких парфумах відчуваю ноти трупного запаху. До вигляду понівечених тіл я, здається, звикла, але до цього запаху – ні», – зізналася Світлана Мальчевська.
Батьки дізналися про її бойовий досвід пізно, коли виникло питання одержання статусу учасника бойових дій. Чоловік підтримує Світлану і залишає їй право на власний вибір.
«В екстрених ситуаціях я завжди спокійна. Це пізніше, коли намагаєшся обробити побачене, починається трясіння, і це дуже важко. Я намагаюся абстрагуватися і не запам’ятовувати навіть медиків, яких навчаю», – додала вона.
Світлана ще не планує своє життя після війни. Вона вважає, що так, як було раніше, вже не буде, адже багато чого змінилося. Хоча ймовірність повернення до викладання не виключає.
«Я бойовий медик, і до закінчення воєнного стану я ще маю служити. Армія – це не мій вибір, так склалися обставини», – підсумувала Світлана Мальчевська.
