Ярослав Челій, костопільчанин, до повномасштабного вторгнення працював консультантом у будівельному магазині. На момент вторгнення росії він не мав жодного військового досвіду. У 2022 році, коли агресор напав на Україну, Ярослав вирішив стати на захист своєї країни і приєднався до Збройних Сил України.
Про це розповідає Рівне Today
Від мирного життя до фронту
Після мобілізації Ярослав пройшов військове навчання як в Україні, так і у Великобританії. Його направили до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, де побратими дали йому позивний «Гора» через його зріст у 1,90 м. Як відзначають його товариші, «за Ярославом стоїмо, як за горою». Він розпочав свою службу в обороні Херсона, а згодом брав участь у важких боях у Соледарі, Бахмуті та на Запорізькому напрямку.
«Було відчуття, що ось-ось виженемо їх — і все закінчиться. Але потім були Соледар і Бахмут. Втрати, біль. Я втратив багато побратимів. Але ми вижили. І досі є відчуття, що все це не даремно», — згадує Ярослав.
Фронтові будні та віра
Сьогодні Ярослав виконує обов’язки навідника самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». Його призначили на цю посаду терміново, хоча спочатку він мав досвід лише на гаубиці. Після двох днів навчання, він вирушив на позиції. Останні вісім місяців Ярослав безперервно перебуває на фронті, зазначаючи, що «на “нулі”» він спить лише годину на добу, якщо пощастить.
«На війні — інші правила, інша правда. Найбільше я ціную братерство. Знаю, що мої пацани мене ніколи не кинуть. Ми разом пройшли вогонь. Коли втрачаєш побратима — це наче втрачаєш частину себе», — підкреслює він.
«На фронті я зустрічав багато протестантів. Коли прийшла повістка, я повідомив пастору. Він сказав: “Хай Бог береже. Ми будемо молитися”. І моляться не тільки за тих, хто з церкви воює, а й за всіх».
Ярослав також ділиться історією, як під час обстрілу в Бахмуті прикрив побратима-грузина, за що той потім щиро дякував йому, приносячи солодощі та смаколики.
Серед нагород Ярослава — відзнака Президента України «За оборону України» та почесні відзнаки дивізіону та бригади.
Вдома його чекають дружина, син, донька та мама, а Ярослав мріє після перемоги побачити світ разом із сім’єю і відвідати українське море. Він вважає себе не героєм, а простим захисником своєї землі: «Я просто захищаю свій дім і свою землю. І мені не соромно подивитися в очі рідним».
