Унікальність рідної мови: спогади про Рівне

Микола Несенюк: Кормушка залишиться

Емоції рідного міста та особливості мовлення

Приїжджаючи до рідного міста, завжди виникає безліч знайомих емоцій, які переживають ті, хто з різних причин не мешкає постійно там, де провів своє дитинство та юність. Ці відчуття схожі на унікальний запах у метро, який відчувають лише ті, хто вперше відвідує столицю, тоді як місцеві жителі його навіть не помічають.

Про це розповідає Рівне Today

Запах води біля річки Усті, який раніше не викликав у мене ніяких спогадів, тепер нагадує про минулі роки. Однак головною втіхою для мене є мова, яка звучить на вулицях Рівного, у громадському транспорті, в магазинах та кафе. Після різномовного Києва я потрапляю в інший світ, де всі говорять так, як не говорять більше ніде.

Цю мову не можна вважати окремою мовою чи діалектом; її унікальність полягає в наголосах, інтонаціях і характерній вимові, які створюють неповторне звучання. Раніше, коли половина міста спілкувалася ворожою мовою, місцева говірка панувала на ринку, в молочному павільйоні та в іншому м’ясному павільйоні. Сьогодні ж, навіть якщо к»ц»пською у Рівному говорять, то це відбувається лише поміж собою і дуже тихо, дозволяючи насолоджуватися рідним звучанням вулиць.

Дехто може запитати, що особливого в цьому, адже в інших містах ситуація схожа? Насправді, це не так. Ще два десятки років тому я легко впізнавав киян чи уродженців приміських сіл за їхньою своєрідною вимовою. Наразі ж цього не чути навіть на ринку. Причина проста: вихідці з села асимілювались, і їхні діти спілкуються між собою мовою, яка більше нагадує «собачу». Натомість українська, яку в Києві стало більше, звучить як суміш львівської та тієї, що транслюється по телевізору.

Багатомільйонний мегаполіс перетравлює нових жителів, змушуючи їх говорити незрозумілою мовою. У Рівному ж, на щастя, збереглася жива мова місцевих жителів, поринати в яку завжди приємно, повертаючись додому.