22-річний Іван з позивним «Тихий» провів дев’ять місяців у полоні російських загарбників, поки не був звільнений в результаті обміну. Цей воїн, родом із села Олександрія на Рівненщині, підписав контракт на службу в 61 батальйоні ТрО навесні 2024 року.
Про це розповідає Рівне Today
Полон і тортури
Іван потрапив у полон на Куп’янському напрямку, де його захопили російські солдати. «Ми стояли на позиції кілька днів. Мене відправили за кулемет. Уночі почув машину. Темно, нічого не видно. І тут — семеро ворогів, тихо підкралися, взяли мене в кільце. Один удар прикладом — і все. Далі — полон. Спочатку були намети, допити, побої. Щодня — удари шокером, дубинкою. Вони знали, що в мене був телефон із картами — все витягли. Допитували, питали про позиції, зброю, людей. А я просто тримався», — згадує Іван.
Сестра, що боролася за звільнення
Важливу роль у його звільненні відіграла сестра Оля. «Коли мене взяли, дали один дзвінок. Я подзвонив до неї. Вона зібрала документи, зверталася до СБУ, добивалася, щоб мене визнали полоненим. Бо спершу вважали 400-м. Вона довела, що я живий. І мене включили до списків обміну. Десь через 9 місяців зайшов хтось з охорони та назвав моє прізвище. Думав, везуть у нове СІЗО. Але коли побачив Червоний Хрест — зрозумів: я вдома», — розповідає він.
Після повернення до України Іван розпочав реабілітацію: «Нині я у реабілітаційному центрі, вже третій тиждень. Є підтримка, допомога, люди поруч. Приїжджали рідні, друзі. Побачили, що я живий — і це вже щастя. Поки що хочу трохи побути вдома. А далі — думаю повертатися у стрій. Не все служити ще зроблено. Є борги перед тими, хто не повернеться більше додому. Є сенс далі».
Іван також поділився своїм баченням свободи: «Свобода — це як народитися заново. Це дихати. Це не боятися. Це просто — бути. Перемога? Це не фанфари. Це коли ніхто більше не потрапляє туди, де був я. Коли більше не треба когось визволяти. Коли кожен — вдома», — підкреслив він.
