Підземні ходи, що нагадують вени фронтового серця, розгалужуються під ногами. 36-річний воїн на псевдонім Микола “Джокер” з Березнівщини запрошує нас у світ укріплень, які він зводить. У його діях відчувається автоматизм професіонала, а в погляді читається втома, присипана порохом.
Про це розповідає Рівне Today
Стіни пам’ятають кожну історію
«Знаєте, скільки ці стіни чули історій?» – запитує він, торкаючись дерев’яних опор. “Тут наші спогади, розмови про дітей, жарти під обстрілами. Мій син чекає вдома… Міг би звільнитись – маю підстави. Але війна не закінчиться від мого від’їзду.”
Від цивільного будівельника до сапера
До 24 лютого 2022 року Микола займався будівництвом цивільних об’єктів на Рівненщині. Після початку вторгнення він вступив до тероборони, а згодом підписав контракт: “Не міг уявити сина під окупацією. У березні вперше надів форму – і зрозумів: це моє.”
За два роки на передовій він збудував сотні кілометрів окопів, бліндажів і протитанкових ровів. “Наші споруди стали міцнішими – як і ми. Але багатьох побратимів вже нема…”
Серед вибухів на горизонті Микола ділиться своїми думками про ціну війни: “Втратив здоров’я, хоч зовні не скажеш. Наші найкращі роки минають у боротьбі. Але це – заради того, щоб через 500 років існувала вільна Україна.”
Раптом лунає “Ще не вмерла” з телефону побратима – час вирушати на нове завдання.
За два роки служби на передовій Микола отримав кілька нагород, зокрема:
- Нагрудний знак “За зразкову службу” від Міноборони
- Відзнаку “Надійний захист у бою” від свого полку
“Форма – це не одяг, а стан душі. Носити її – честь,” – говорить він перед відправленням на нове завдання.
“Втратив здоров’я, хоч зовні не скажеш. Наші найкращі роки минають у боротьбі. Але це – заради того, щоб через 500 років існувала вільна Україна.”
