Мешканець Рівненщини з позивним «Кабан» пішов добровольцем на фронт у перші дні повномасштабного вторгнення. Нині він обіймає посаду головного сержанта роти вогневої підтримки.
Чоловік у інтерв’ю 104-ій бригаді тероборони ЗСУ «Горинь» розповів, що 24 лютого 2022 року вирушив у воєнкомат разом з двома друзями. Спочатку його не хотіли брати через молодий вік — 21 рік, але він наполегливо повертався і після третього разу отримав дозвіл.
Про це розповідає Рівне Today
«З першого дня служби мене поставили медиком, хоч освіти не мав. Улітку 2022-го пройшов курси бойового медика. Але на Сході служив не в тилу — я був навідником зенітної гармати А-60. Навчився за кілька днів, далі — все по відчуттю й практиці».
— зазначає військовослужбовець Назарій.
Медична допомога на фронті
«Пам’ятаю вечір 1 липня 2024 року. Побратим вийшов із бліндажа за чаєм — і в цей момент поруч з позицією прилетів КАБ. Він забіг назад з пораненою рукою. Турнікет, перев’язка, пілпак, евакуація. Я діяв, як вчили. Все, що треба було знати — залишилось у голові. Руку врятували».
Нове призначення та відповідальність
«У квітні 2025 мене перевели на нову посаду — головного сержанта роти вогневої підтримки. Новий етап. Більше відповідальності, більше людей, але я до цього вже готовий».
Він також зазначив, що побратимство для нього — це не просто слово. «На “нулі” страшно і важко фізично. Але найскладніше — це втрати. Побратим — це той, кому довіряєш більше, ніж собі. Бо знаєш: прикриє, не зрадить, не залишить».
Вдома на нього чекає кохана, з якою вони разом понад п’ять років. «В останню відпустку я чітко відчув: це не просто кохання — це людина, з якою хочу далі йти життя. Тепер вона — моя дружина. Підтримує мене, навіть коли важко. І я тримаюся — заради нас».
Після війни Назарій планує повернутися до роботи в Луцьку, але розуміє, що можливо, його шлях веде в інші напрямки. «Але спочатку — Перемога. І щоб повернули всіх, хто зараз у полоні».
«Не хочете йти воювати — допомагайте тим, хто воює. Машини, ремонти, спорядження, підтримка — навіть дрібниці мають значення. Ми тримаємось. Але додаткові руки — завжди потрібні».
